Нову частину Metroid чекали давно, без поправок на кількість задіяних в ігроладі площин. І на тлі довгої мовчанки стосовно перезапущеної розробки Metroid Prime 4, анонс Metroid: Dread проревів на всю спільноту. Очікування були шалено високими, дарма що потім усі згадали про давність цього концепту та кілька невдалих спроб його реалізувати. Та схоже, що припадання пилом на поличках Nintendo ніяк не зашкодило проекту.

Здивувати досвідченого любителя метроїдваній зараз складно, як ніколи. У світі, де гравці встигли зіграти у Ori and the Will of the Wisps, Guacamelee 2 чи Axiom Verge, важко виділитися. Та й навіть простого голоду за такими проектами не відчувається завдяки популярності цього різновиду ігор серед інді-розробників. Звісно, серії-основоположниці мають фору завдяки гучним іменам, та навіть цього не завжди достатньо.

Тому Metroid: Dread не соромиться і вивозить на сцену крутий візуальний дизайн, закріплюючи все відточеним в деталях ігроладом. Гра виглядає шалено гарно. В один момент моя дівчина запитала, чи це Switch видає таку картинку в доці, настільки класно виглядає Metroid: Dread. Дизайн локацій, противників та навіть босів тримає високу планку, хоча останнім бракує виразності. Їх ще й порівняно небагато. Тож зустрічаючи деяких по 3-4 рази, здається, що завдяки цьому вони намагаються краще запамʼятатися. Виходить не дуже.

Metroid: Dread продовжує перервану майже 20 років тому історію Metroid: Fusion. Сліди небезпечних паразитів Х, які вважалися знищеними в минулій частині, знайшли на віддаленій планеті ZDR. Спочатку на розвідку з подальшим знищенням загрози відправили сімох роботів E.M.M.I, але ті безслідно зникли. Тож Самус відправилася прояснити ситуацію з роботами, отримала по прибутті на горіхи від здоровецького птахоподібного прибульця, забула всі свої здібності та вирішила, що й так розбереться. Уже в процесі проходження ми відновимо сили нашої героїні, дізнаємося сюжетний поворот в стилі «Зоряних війн» та, за традицією, рознесемо по собі все на друзки.

Уже згадані роботи E.M.M.I стали основним ігроладним нововведенням Metroid: Dread, яке активно показували під час маркетингової кампанії. Їх відправили на планету завчасно для усунення загрози, але та підкорила їх. Тож тепер вони — ще одна перепона на шляху Самус, яку до того ж звичайною зброєю не візьмеш. Тоді як вони вбивають одним ударом, але тільки в зонах свого патрулювання, за межі яких не виходять. Власне, звідси й підзаголовок нової частини — «Страх». Ігротворці добряче постаралися, щоби вселити в гравців страх під час перетину цих частин локацій, адже Самус постійно шукатимуть та намагатимуться знищити. І це вдалося, хоч і частково.

Після першої третини гри саспенс, пов‘язаний з їхніми зонами, зникає тому, що гравець починає розуміти, як працює гра, а героїня стає спритнішою. Саме спритнішою, бо хоч нам і дають можливість ставати невидимим, щоби роботи нас не помічали, ми просто пролітаємо кулею через їхні зони за першими кількома спробами. Додатково цьому сприяє те, що гра сама завбачливо залишає нам чекпоїнт буквально перед входом. Тоді як у випадку звичайної смерті доведеться вертатися з місця збереження. От так і виходить, що приємне і активно рекламоване ігроладне нововведення стало найменш пропрацьованим елементом композиції, бо швидко перестає працювати, як слід.

Попри виразний світ, що приваблює своєю красою та побудовою, ніхто не мотивує вас його досліджувати. Усе навмисне побудовано так, що шлях до наступної контрольної точки сюжету інтуїтивно зрозумілий. В деякий момент ловиш себе на думці, що мовби біжиш за невидимими дороговказами і це сильно сприяє динаміці. При цьому гра залишає відчуття дослідження великого і суцільно зв‘язаного світу. Залишаючи за бортом необхідність сидіти та вишукувати наступні до дослідження локації, гравця зосереджують на основному — винищені інопланетної погані. А це шалено приємно робити, тому що варіацій цієї живності багато і виглядає вона класно. Арсенал Самус хоч і не особливо широкий, але навчитися як слід володіти всім буде нелегко. Тому стріляти хочеться навіть наприкінці, коли героїня розкачана настільки, що може стрілою пролітати через мапу, ігноруючи весь цей непотріб.

Втім, зосередження на динаміці і, як наслідок, неявне ведення гравця за руку має й негативні сторони. Грі бракує секретів. Натомість гравці, що бажають досліджувати локації та додатково покращити можливості Самус, можуть пошукати апґрейди. Ігротворці завбачливо маркують їхнє розташування на мапі, коли вони попадають героїні на очі, та натякають де знайти решту. Вкупі з радаром, який показує «нестійкі» блоки, безпосередньо пошук покращень не завдає жодного клопоту. Спрощуючи задачу збору всіх предметів на мапі в рази та прибираючи захват від випадкового знаходження чергового покращення. Втім, щоб не перетворювати процес в рутину, частину покращень розмістили так, що вам не тільки знадобляться відповідні для отримання здібності. Вам ще й доведеться продемонструвати неабияке вміння користуватися ними.

Для прикладу, покращення Speed Booster та Shinespark, що дозволяють героїні серйозно розганятися, майже не використовуються під час проходження сюжетки. Але довкола них побудували найскладніші випробування, нагородами за які будуть вже згадані корисні апґрейди. Вам все ще вдасться зібрати близько 75% покращень і збільшити свої шанси проти фінального боса, не тренуючи складні комбінації здібностей. Та якщо вам захочеться вибити всі 100% для отримання бонусного арту, доведеться засукати рукави.

Е.М.М.І стали не єдиним ігроладним нововведенням Metroid: Dread. Крім них до гри додали можливість відбивати ворожі удари в міні QTE. Це часом рятує від тих же E.M.M.I, часом допомагає знищувати окремі типи противників і в цих випадках виглядає доречно. Але як же дратує те, що окремих проміжних босів інакше як через QTE не вбʼєш. Так само й між фазами останнього босюка без цього ритуалу рухатися не вийде. І ця, хай дрібничка, страшно бісить у певні моменти. Значною мірою тому, що більше у ґеймплеї Metroid: Dread доколупатися ні до чого.

Metroid: Dread — компактна і шалено добре відбалансована гра. Попри дрібні недопрацювання у нових механіках, проект показує, як потрібно збирати всі елементи у здоровезну взаємоповʼязану систему, щоби гравцю було добре і він хотів постійно рухатися далі. Гра не привносить у жанр чогось нового і не знаходить незвичних застосувань ідеям, що вже існували. Втім вона настільки добре реалізує всі звичні елементи, що колегам по цеху залишається тільки діставати блокнотики та нотувати за нею.

Що приємно, Metroid: Dread — з тих метроїдваній, у які легко повертатися після тривалої перерви. Тут немає карколомних платформінгових етапів, як у Ori, надскладних босів, як у Hollow Knight чи кластерфаків з категорії «Та де ж знайти цю штуку?», як у багатьох іграх серії Castlevania. Гра трепетно ставиться до гравця, роблячи його знайомство з проектом максимально комфортним, при цьому не прибираючи випробувань з його шляху.

А що особливо приємно мені — гра коротка. У світі, де навіть порівняно невеликі проекти намагаються всіма силами дати гравцеві 15-20 годин ігроладу, Metroid: Dread плює на всі правила. Її можна пройти за 8-9 годин, не особливо пітніючи. При цьому не залишившись з відчуттям, що тобі чогось забракло. І це прекрасно.